Багата і щедра українська земля на
талановитих людей. Одні з дерева виробляють чудові речі, інші майструють з
глини глечики, макітри; хто вірші пише, хто вишиває. Є і майстри пензля і фарб,
які до людей говорять своїми картинами – це художники.
Серед полів і лісів, голубооких ставків
подільської землі розкинулось село Клебань. Тут 1935 року 7 квітня (на
Благовіщення) народився і вперше сонечко зустрів звичайний сільський хлопчик
Михайлик, якому в майбутньому судилося стати художником.
Купались
ніжки в росяній траві, й добром наповнювалось серденько дитяче.
Як гарно тут, у цій чудовій
стороні
рожеві ранки зустрічати.
Радіти сонцю, квітам, колоскам,
пташиним співам, теплому дощу.
З
дитинства Михайлик вбирав у себе красу рідної природи. Все побачене йому
хотілось у малюнках передати. Оті білі хмаринки у синьому небі, квітучий садок,
сонечко,що вранці встає, зелену траву, по якій можна досхочу бігати, милуватися
синіми волошками в полі.
Серед
краси природи проходили дитячі роки. Вже пора до школи йти. Але ота страшна
війна, що горе, смерть і муки принесла, забрала батька навіки. Навчання в школі
почав після закінчення війни. Одна матуся, як сива голубка, крильцями – руками
обняла п’ятеро дітей, до серця пригорнула і сама, без чоловіка - батька,
виростила, викохала, вивчила і в світ широкий відпустила. Скільки роботи
переробили її невтомні руки! А як вони пахли м’ятою, травами, медом, молочком(бо корівку тримала, щоб було
чим діточок годувати).
А діти, вдячні матусі за турботу, добре
навчалися, працьовитими зростали. Михайлик навчався на "відмінно". І
дуже любив малювати. Любов до малювання прищепила ще більше перша вчителька Марфа Аврамівна
Бурдо. Старався добре навчатися, щоб раділа за нього мати і вчителі, а ще б
гордився батько (якби ж то був живий).
Любив своє село. В ліс ходив, у
ставочку рибу ловив, допомагав мамі по господарству, знаходив час книги читати
і в духовому оркестрі грати.
Пролітали
роки, вже й школу закінчив. Куди ж учитись піти? Важко мамі одній навчати сина.
От вирішив працювати і навчатися. Служив в армії, де оформляв агітаційні
матеріали, за що був відзначений грамотою. Після служби в армії зустрів свою
золоту половинку Марію Степанівну. З нею навчався в Клебанській школі, там і
познайомились.
Відгуляли весілля, а згодом переїхали до села Нестерварка. Винаймали
квартиру. Але хотілось створити своє затишне гніздечко. Шоферував і хатину
будував.
Таланило Михайлу Івановичу на зустрічі з розумними людьми. Кореспондент
газети Рапавій Геннадій Іванович, побачивши картини, сказав: «Богуше, тобі
учитися потрібно». І він дослухався
розумної поради. Поступив до Львівського поліграфічного інституту на
факультет «Художник – графік». Закінчив у 1973 році.
Працював і картини писав. Вирішив: буду художником, щоб своїми роботами
людські душі зігрівати.
Хто зустрічав Михайла Івановича на
своєму життєвому шляху, був зачудований його простотою, мудрістю і ерудицією.
Все життя митець працював над удосконаленням свого таланту. Навчав інших. Його
учнем був Лукашенко Микола Федорович.
Працювали у
ветеринарному технікумі, а пізніше у СПТУ-41 м. Тульчина. Навчав художників.
Викладав у будинку культури на курсах в
1975-1977 роках.
Місця роботи:
-
Нестерварський
цегельний завод;
-
Колгосп
«Україна» село Кинашів;
-
Художня
майстерня м. Тульчин;
-
СПТУ-41
м. Тульчин, звідки і вийшов на пенсію.
Загальний трудовий стаж склав 40 років.
Приймав активну
участь у колективних виставках художніх робіт в м. Тульчині та м. Вінниці. На
протязі життя організував 9 виставок робіт.
Перша - була в Нестерварській школі в 1995
році та в 2016 році до Дня учителя та відзначення 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка.
В районній бібліотеці
м. Тульчина 22.05.2014 року відбулася презентація полотень Михайла Богуша на
тему: «І діти, і квіти».
В 2014 році відбулися виставки в
краєзнавчому музеї та в будинку культури м. Тульчина.
Неймовірною подією стала презентація робіт
в обласному краєзнавчому музеї м.Вінниця.
В Нестерварській бібліотеці проведено
вечір – портрет на тему: «Там, де біла хата на любов багата». Художник подарував сільській бібліотеці дві картини
«Маки та акації» 2014 р., «Ріка Іордан» 2005р.
Приймав участь в оформленні 2-х церков:
Кинашівської та Нестерварської.
Частина робіт М.Богуша
знаходиться в приватних колекціях в Україні та за її межами.
Завжди першу оцінку давала дружина Марія
Степанівна, за спеціальністю культпрацівник.,
Кажуть, Бог парує. Як зустрів свою
половинку, так одразу і закохався. Одружившись, разом творили красу. Михайло
Іванович фарбами, а Марія Степанівна нитками і голкою. Як вона відчувала прекрасне!
Як чудово вишивала! І коли? Адже доля їм подарувала двох синочків. Разом
ростили, доглядали. Хатинку будували, садок садили і дітей виховували. Дворик
квітами заквітчували. Люди казали, що він, як віночок. Видно, що тут художник
живе. Просто і красиво. Хатинка, наче з казки якої. Ганочок маленький, літня
кухонька, художня майстерня. Наче будова, як будова, але не така, як в інших.
Щось в ній особливе.
А ті, кому пощастило побувати в майстерні
– місці, де народжуються картини, бачили вазони, які посадила ще Марія Степанівна.
Жителі села Нестерварки згадують дружину
художника, як мудрого культпрацівника.
Михайло Іванович разом з
дружиною організували виставку в Нестерварській школі в жовтні 1995-го року. Він
презентував картини, а Марія Степанівна – серветки, вишивки, макраме. А в
грудні 1995 року Марія Степанівна завершила земне життя, пішовши у вічність, у
небуття. Світла пам'ять про найдорожчу людину живе в картинах Михайла Івановича,
у серцях їхніх дітей та онуків.
Батько двох дітей і дідусь чотирьох онуків.
Проживає в селі Нестерварка.
Картини Михайла Івановича
не просто дивитися. Вони наче з душею говорять.
Діти найбільше відчувають
красу. Вони помітять найменше, на що не кожен дорослий зверне увагу. Михайло Іванович
любить дітей. А хто любить дітей, то добра людина. Це дійсно так. Бачили б ви,
як світяться оченята у діток під час розмови з художником. Як просто з ними
веде він розмову. Спілкується щиро, з любов'ю. Дітей не обманеш. Вони серцем відчувають
справедливість, любов.
Минають роки, за зимами зими, за веснами
весни. Вже і здоров'я не те, і зір не такий гострий, але творець продовжує працювати.
Художнику Богушу
М.І. була нагода писати портрети відомих людей.
1.
Брадучан Георгій Афанасійович (РБК) ;
2.
Стаднюк Василь Семенович – до 80 річчя від дня народження.
Учасника Першої і Другої світової воєн;
3.
Микола Луків – поет, до 50-річчя від дня народження;
4.
Віталій Кличко – боксер;
5.
Анатолій Бортняк – до 60-річчя від дня народження – поет,
м. Вінниця;
6. Василь Мороз – ректор
мед.університету, м. Вінниця;
7. Василь
Багрій–поет, до 60-річчя від дня народження, м. Тульчин;
8. Василь Безсмертний – директор ветеринарного
технікуму, до 50 і 60 річчя від дня народження;
9. Сім'я Ульянових
– 2 портрети;
10. Сім'я Федора
Грінєвич -7 портретів;
11. Ректор
Бершадського мед.училища;
12. Ректор
Академії внутрішніх справ – м. Київ, Сідак В.С.
13.Володимир Литвин
– голова ВР України;
14. Алла Поліщук
– начальник податкової служби у Тульчинському районі;
15. Перемот
Ганна Олександрівна – м. Ладижин, лікар- терапевт;
16. Таратунський
Василь – директор Кирнасівської птахофабрики;
17. Городинський
Станіслав – заслуженний артист України;
18. Лукашенко
Микола – художник, м. Тульчин;
19. Луценко
Галина – науковий працівник Тульчинського краєзнавчого музею;
20. Тарас Шевченко;
21. Микола Леонтович;
22. Данило Нечай;
23. Михайло Грушевський;
