понеділок, 6 травня 2019 р.

Михайло Богуш


Багата і щедра українська земля на талановитих людей. Одні з дерева виробляють чудові речі, інші майструють з глини глечики, макітри; хто вірші пише, хто вишиває. Є і майстри пензля і фарб, які до людей говорять своїми картинами – це художники.
                             


         Серед полів і лісів, голубооких ставків подільської землі розкинулось село Клебань. Тут 1935 року 7 квітня (на Благовіщення) народився і вперше сонечко зустрів звичайний сільський хлопчик Михайлик, якому в майбутньому судилося стати художником.
   Купались ніжки в росяній траві, й добром наповнювалось серденько дитяче.
                            Як гарно тут,  у цій чудовій стороні
                                 рожеві ранки зустрічати.
                            Радіти сонцю, квітам, колоскам,
                                 пташиним співам, теплому дощу.
         З дитинства Михайлик вбирав у себе красу рідної природи. Все побачене йому хотілось у малюнках передати. Оті білі хмаринки у синьому небі, квітучий садок, сонечко,що вранці встає, зелену траву, по якій можна досхочу бігати, милуватися синіми волошками в полі.
         Серед краси природи проходили дитячі роки. Вже пора до школи йти. Але ота страшна війна, що горе, смерть і муки принесла, забрала батька навіки. Навчання в школі почав після закінчення війни. Одна матуся, як сива голубка, крильцями – руками обняла п’ятеро дітей, до серця пригорнула і сама, без чоловіка - батька, виростила, викохала, вивчила і в світ широкий відпустила. Скільки роботи переробили її невтомні руки! А як вони пахли м’ятою, травами, медом, молочком(бо корівку тримала, щоб було чим діточок годувати).
         А діти, вдячні матусі за турботу, добре навчалися, працьовитими зростали. Михайлик навчався на "відмінно". І дуже любив малювати. Любов до малювання прищепила  ще більше перша вчителька Марфа Аврамівна Бурдо. Старався добре навчатися, щоб раділа за нього мати і вчителі, а ще б гордився батько (якби ж то був живий).
Любив своє село. В ліс ходив, у ставочку рибу ловив, допомагав мамі по господарству, знаходив час книги читати і в духовому оркестрі грати.
         Пролітали роки, вже й школу закінчив. Куди ж учитись піти? Важко мамі одній навчати сина. От вирішив працювати і навчатися. Служив в армії, де оформляв агітаційні матеріали, за що був відзначений грамотою. Після служби в армії зустрів свою золоту половинку Марію Степанівну. З нею навчався в Клебанській школі, там і познайомились.
Відгуляли весілля, а згодом переїхали до села Нестерварка. Винаймали квартиру. Але хотілось створити своє затишне гніздечко. Шоферував і хатину будував.
Таланило Михайлу Івановичу на зустрічі з розумними людьми. Кореспондент газети Рапавій Геннадій Іванович, побачивши картини, сказав: «Богуше, тобі учитися потрібно». І він дослухався  розумної поради. Поступив до Львівського поліграфічного інституту на факультет «Художник – графік». Закінчив у 1973 році.
Працював і картини писав. Вирішив: буду художником, щоб своїми роботами людські душі зігрівати. 

Хто зустрічав Михайла Івановича на своєму життєвому шляху, був зачудований його простотою, мудрістю і ерудицією. Все життя митець працював над удосконаленням свого таланту. Навчав інших. Його учнем був Лукашенко Микола Федорович.
     Працювали у ветеринарному технікумі, а пізніше у СПТУ-41 м. Тульчина. Навчав художників. Викладав у будинку культури на курсах  в 1975-1977 роках.
Місця роботи:
-         Нестерварський цегельний завод;
-         Колгосп «Україна» село Кинашів;
-         Художня майстерня м. Тульчин;
-         СПТУ-41 м. Тульчин, звідки і вийшов на пенсію.
Загальний трудовий стаж склав 40 років.
Приймав активну участь у колективних виставках художніх робіт в м. Тульчині та м. Вінниці. На протязі життя організував 9 виставок  робіт.
 Перша - була в Нестерварській школі в 1995 році та в 2016 році до Дня учителя та відзначення 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка.
В районній бібліотеці м. Тульчина 22.05.2014 року відбулася презентація полотень Михайла Богуша на тему: «І діти, і квіти».
В 2014 році відбулися виставки в краєзнавчому музеї та в будинку культури м. Тульчина.
Неймовірною подією стала презентація робіт в обласному краєзнавчому музеї м.Вінниця.
В Нестерварській бібліотеці проведено вечір – портрет на тему: «Там, де біла хата на любов багата».                      Художник подарував сільській бібліотеці дві картини «Маки та акації» 2014 р., «Ріка Іордан» 2005р.

Приймав участь в оформленні 2-х церков: Кинашівської та Нестерварської.
         Частина робіт М.Богуша знаходиться в приватних колекціях в Україні та за її межами.
Завжди першу оцінку давала дружина Марія Степанівна, за спеціальністю культпрацівник.,
                       
Кажуть, Бог парує. Як зустрів свою половинку, так одразу і закохався. Одружившись, разом творили красу. Михайло Іванович фарбами, а Марія Степанівна нитками і голкою. Як вона відчувала прекрасне! Як чудово вишивала! І коли? Адже доля їм подарувала двох синочків. Разом ростили, доглядали. Хатинку будували, садок садили і дітей виховували. Дворик квітами заквітчували. Люди казали, що він, як віночок. Видно, що тут художник живе. Просто і красиво. Хатинка, наче з казки якої. Ганочок маленький, літня кухонька, художня майстерня. Наче будова, як будова, але не така, як в інших. Щось в ній особливе.
         А ті, кому пощастило побувати в майстерні – місці, де народжуються картини, бачили вазони, які посадила ще Марія Степанівна.
Жителі села Нестерварки згадують дружину художника, як мудрого культпрацівника.
         Михайло Іванович разом з дружиною організували виставку в Нестерварській школі в жовтні 1995-го року. Він презентував картини, а Марія Степанівна – серветки, вишивки, макраме. А в грудні 1995 року Марія Степанівна завершила земне життя, пішовши у вічність, у небуття. Світла пам'ять про найдорожчу людину живе в картинах Михайла Івановича, у серцях їхніх дітей та онуків.
Батько двох дітей і дідусь чотирьох онуків.  Проживає  в селі Нестерварка.  

Картини Михайла Івановича не просто дивитися. Вони наче з душею говорять.
Діти найбільше відчувають красу. Вони помітять найменше, на що не кожен дорослий зверне увагу. Михайло Іванович любить дітей. А хто любить дітей, то добра людина. Це дійсно так. Бачили б ви, як світяться оченята у діток під час розмови з художником. Як просто з ними веде він розмову. Спілкується щиро, з любов'ю. Дітей не обманеш. Вони серцем відчувають справедливість, любов.
       Минають роки, за зимами зими, за веснами весни. Вже і здоров'я не те, і зір не такий гострий, але творець продовжує працювати.

Художнику Богушу М.І. була нагода писати портрети відомих людей.
1.          Брадучан Георгій Афанасійович (РБК) ;
2.          Стаднюк Василь Семенович – до 80 річчя від дня народження. Учасника Першої і Другої світової воєн;
3.          Микола Луків – поет, до 50-річчя від дня народження;
4.          Віталій Кличко – боксер;
5.          Анатолій Бортняк – до 60-річчя від дня народження – поет, м. Вінниця;
6. Василь Мороз – ректор мед.університету, м. Вінниця;
7. Василь Багрій–поет, до 60-річчя від дня народження, м. Тульчин;
 8. Василь Безсмертний – директор ветеринарного технікуму, до 50 і 60 річчя від дня народження;
9. Сім'я Ульянових – 2 портрети;
10. Сім'я Федора Грінєвич -7 портретів;
11. Ректор Бершадського мед.училища;
12. Ректор Академії внутрішніх справ – м. Київ, Сідак В.С.
13.Володимир Литвин – голова ВР України;
14. Алла Поліщук – начальник податкової служби у Тульчинському районі;
15. Перемот Ганна Олександрівна – м. Ладижин, лікар- терапевт;
16. Таратунський Василь – директор Кирнасівської птахофабрики;
17. Городинський Станіслав – заслуженний артист України;
18. Лукашенко Микола – художник, м. Тульчин;
19. Луценко Галина – науковий працівник Тульчинського краєзнавчого музею;
20. Тарас Шевченко;
21. Микола Леонтович;
22. Данило Нечай;
23. Михайло Грушевський;